Не полишай, не покидай. Тобі ще рано летіти. Залишся хоч на штрафну філіжанку кави чи склянку зігріваючого.
Твоя дорога зовсім не та, якою прямуєш, і думки чужі... чи,взагалі, вигадані.
Давай я розірву квиток чи підірву аеропорт "Бориспіль". Тільки залишся. Я благаю.
Нема вороття. Втрачається власна гідність, форма, фактура. Навкруги одноманіття. І руки тремтять, і слина з очей, і сльози по ногам.
Стільки незробленого,забутого, загубленого. У просторі. У тобі. І мені.
Стільки вбитих і вкрадених. Стільки зламанних і розбитих.
Більше жодних важелів. Ніяких "вкл" "викл". Все просто, як з тіста кекси.
Тут навіть магніти безсилі.
Пробач.