Час від часу стає так страшно. Так моторошно від того, що ще день-другий і ти знову загубиш намистини гармонії та злагодженості. Знов поллються холодні березневі дощі і ноги обкутають зимні протяги. Липка, рожева карамель вітрів оселиться поміж твоїх русявих кіс, а душа, так нишком і по-тихеньку, буде наповнюватися міським пилом та сірістю. Думок тоді не стане. І світло вимкнуть...Порожнеча...

Стоп!
Три кроки вперед.
Сім кадрів назад.
Згадай про гармонію.
Забудь про баланс.

Все добре, дівчинко.

Спокій.